Книга Найкоротша історія Європи Джон Герст

Про що книга «Найкоротша історія Європи» автора Джона Герста Історія цивілізації, яка підпорядкувала собі цілий світ. ТЕМАТИКА КНИГИ Всесвітня історія, Європа, нонфікшен. Якщо ви любите підчитувати книжки з останніх сторінок, щоб дізнатися, чим усе закінчитися, — це видання для вас. Кінець тут наставатиме невдовзі після початку. І не тільки тому, що це найкоротша історія Європи. Річ у тім, що автор розповідатиме історію європейської цивілізації аж шість разів, і щоразу — під іншим кутом. Для широкого кола читачів, усіх, хто хоче дослідити, з чого складається історія європейської цивілізації, як нове народжується зі старого, а минуле вперто відтворюється знову і знову. Чи варто купувати цю книгу? Ви дізнаєтесь, чим відрізняються антична й середньовічна Європа, як одній цивілізації вдалося підпорядкувати весь світ і пережити падіння імперій. Автор розповідає, які наслідки мали італійське Відродження, німецька Реформація, англійський парламентаризм та революційно-демократичні зміни у Франції. Ви дізнаєтеся, як друкарство спасло Лютера від вогнища, що спільного між романтизмом і націоналізмом та як дві світові війни змінили Європу. І все це стисло, ємно та об’єктивно. Щодо останнього не сумнівайтеся: автор цієї книжки — австралієць, тож йому легше позбуватися неупередженого та пам’ятати про лаконічність. ПРО АВТОРА Джон Герст – історик і громадський оглядач, автор курсу про європейську історію. Викладавши в Університеті Ла Троба (1968–2006), працював редактором популярного історичного журналу Historical Studies, співпрацював із Film Australia та Національним музеєм Австралії. КНИЖКИ НА СХОДЖУ ТЕМАТИКУ «Історія світу у 100 предметах» Ніл Макґреґор «Після війни. Чому Римську імперію правильно називати греко-римською Римляни воювали краще за греків і краще за них розробляли закони для управління своєю імперією. Римська інженерна думка також сягнула далі за грецьку, і це згодилося римлянам як для воєн, так і для управління імперією. Однак у всьому іншому вони визнали перевагу за греками і покірно їх наслідували. Типовий представник римської еліти розмовляв як латиною (мова римлян), так і грецькою; він міг відправити сина до академії до Афіни чи найняти грецького раба, щоб той навчав його дітей удома. Отже, називаючи Римську імперію греко-римською, ми чинимо так услід за самими римлянами. Про приватну власність як фактор демократії Середньовічні королі довго боролися за якнайширші владні повноваження: можливість правити незалежно від знати, встановлювати власну систему оподаткування, мати армію під своїм цілковитим контролем і особистий бюрократичний апарат. Проте не все було їм до снаги, оскільки вони стартували з дуже слабких позицій. Скажімо, приватну власність вважали священною та неприкосновеною, а знати привласнила землі, надані їй для управління. Це стримувало королівські потуги. Влада правителів зростала, та все ж вони не перетворилися на східних деспотів, яким у межах їх володінь належало геть усі. Коли деспотові чогось бракувало, він просто експропріював собі власність в інших людей або відправляв воїнів на ринок — набрати потрібний товар. Європейські правителі, навіть наділені «абсолютною» владою, ніколи б так не могли. Не все належить королю. На цьому основному принципі ґрунтувалося європейське розуміння влади. Поняття особистих прав — сердець західної традиції — випливає з права на приватну власність.